?

Log in

No account? Create an account
Previous Entry Share Next Entry
(no subject)
тоска, ужас, безнадёга
marfa60

"Старесенька іде по тій дорозі..."


Старесенька  іде  по  тій  дорозі.
Як  завжди.  Як  недавно.  Як  давно.
Спинилася.  Болять  у  неї  нозі.
Було  здров'я,  де  тепер  воно?
І  знов  іде...  Зникає  за  деревами...
Світанок  стежку  снігом  притрусив.
Куди  ж  ти  йдеш?  Я  жду  тебе.  Даремно.
Горить  ліхтар,  ніхто  не  погасив.

Моя  бабусю,  старша  моя  мамо!

Хоч  слід,  хоч  тінь,  хоч  образ  свій  залиш!
Якими  я  скажу  тобі  словами,
що  ти  в  мені  повік  не  одболиш!
Земля  без  тебе  ні  стебла  не  вродить,
і  молоді  ума  не  добіжать.
Куди  ж  ти  йдеш?  Твоя  наливка  бродить,
і  насіння  у  вузликах  лежать.

Ну,  космос,  ну,  комп'ютер,  нуклеїни.
А  ті  казки,  те  слово,  ті  сади,
і  так  по  крихті,  крихті  Україна  -
іде  з  тобою,  Боже  мій,  куди?!

Хоч  озирнись!  Побудь  іще  хоч  трішки!
Вже  й  час  є  в  тебе,  пізно,  але  є  ж.
Зверни  додому  з  білої  доріжки.
Ось  наш  поріг,  хіба  не  впізнаєш?

Ти  не  заходиш.  Кажуть,  що  ти  вмерла.
Тоді  був  травень,  а  тепер  зима.
Зайшла  б,  чи  що,  хоч  сльози  мені  втерла.
А  то  пішла,  й  нема  тебе,  й  нема...

Старесенька,  іде  чиясь  бабуся,
і  навіть  хтозна,  як  її  ім'я.
А  я  дивлюся  у  вікно,  дивлюся,
щоб  думати,  що,  може,  то  моя.

Костенко Лена